" Попутный ветер "

Мы все уйдем, когда нибудь и как нибудь,
Мы растворимся в сфере Бытия.
И для того, чтобы пройти весь путь
Создатель, отдал жизнь свою не зря.

Мы дети этой маленькой Земли,
Планеты всей, Галлактики земной.
Мы все плывем, как в море корабли,
Стараясь не сломать свое весло.

Я вся уйду, я растворюся в сфере,
В безмолвной робости и тишине глухой.
Но верю я воздастся мне по вере,
Я улечу песчинкой в мир иной.

И будем мы сверкать под небосводом
И нами осветит дорогу млечный путь.
На том пути известном только Богу
С дороги по которой не свернуть.

И буду я бродить, как в небе странник
И засеяю новою звездой.
Я буду вновь на Землю возвращаться,
Из тысячи Галлактик лишь в одной.

Марина Осадчая

“Українська війна”

 

Така зворушливо відверта.

Війна "Українською" зветься.

В ній б'ється серце тій людини,

Яка у полон не дається.

 

Забуте все було так довго

І пам’ять предків, як рабів.

Що все і всюди просто обрій

Несучий нас до берегів.

 

Хіба нам треба щось ділити?

Рівнини, степи ці поля.

Їх требо просто полюбити

Як любить їх уся земля.

 

Не треба нам чужої долі

У тих краях де все було

На замість нашої неволі

Усе забуте пролягло.

 

Яка ганьба увесь цей час

Під гнітом долю обирати

І я звертаюся до вас:

“Хіба її нам обігнати?” 

 

Коли б судитись я могла

За все, що скояли мені,

Моє життя напевно було б

Постійна гребля у багні.

 

Усе життя постійна сварка

Чи я тобі, чи ти мені

І на кострі як Жанна д’Арк

Палати випало мені.

 

Це є несправжній суд земній

Як блазень вдягнутий в гримаси

І люди судді як в театрі,

Все роблять тільки на показ.

 

Залишитись у цирку знов

Така в них зараз є потреба,

А все, що роблять наче ZVO,

Якому все це зараз треба.

 

Забудуть завтра і підуть

У цирк, до школи, на работу,

Все не цікаве обійдуть

Не виявляючи турботи.

 

Коли б мене судили люди

І треба було б вирішать,

За кого я стояти буду

То обрала б не помирать.